У центрі уваги стоїть дитина. Один із пріоритетів - навчання, яке дає дітям задоволення. Дитина має почуватись у школі вільно. Це швидко налагоджує контакти між однокласниками, вносить різноманітність у буденність.
Кілька перших тижнів я витратила на формування колективу - проводила ігри та тренінгові вправи. Прагнула до створення родинного затишку. Діти мають відчути, що вони потрібні вчителю, тому я намагаюсь частіше казати їм про свої відчуття щодо нашої спільної роботи, розповідати про своє дитинство. Це дозволяє налагодити “відкриті” стосунки. Впевнена, що вчитель, який ділиться з учнями своїм особистим, може чекати у відповідь такої ж довіри. Я часто кажу: “Я вдячна тобі за запитання”, “Я рада, що ви впорались з таким завданням”, “Мені приємно було провести з вами час”. Також даю змогу висловити свою думку максимальній кількості охочих. Намагаюсь уникати однозначних слів - “Правильно” , “Добре”, “He так”, “Неправильна відповідь”. Натомість щодня залучаю дітей висловлювати власні відчуття про те, що відбувалось на уроках - діти висловлюються малюнками, вчинками,словами. Правила роботи в класі ми випраиювали разом з дітьми. Я уникаю слів «у школі сказали». Діти говорять: “Ми домовились”. Домовились не говорити одночасно. Домовились допомогти пташкам і зробити годівнички. Сучасні учні хочуть бути учасниками навчального процесу. Мотивація починається із запитання “а чому так?” На початку навчального року вчитель зазвичай повідомляє, що говорити всім одночасно неправильно. Мої ж учні спробували відповідати на запитання одночасно, називати своє ім’я всі разом. Їм не сподобалось - важко почути свого сусіда, обрати найбільш вдалу думку. Тому виникло правило: “Перш ніж говорити, треба просигналізувати про своє бажання вчителю”. Діти спробували по-іншому і обрали зручний для себе варіант. Я дозволяю дітям помилятись. Лише так вони робитимуть висновки. Ми не ідеальні - діти також. Показую дітям, що я також можу помилитись . Але я вибачилась і пояснила, що це помилка. Я прагну сформувати в учнів уміння робити висновки з власних помилок. Кожна відповідь дитини - гідна бути вислуханою. Завжди прошу пояснити свою думку або алгоритм підрахунку. Таким чином дитина самостійно ще раз проходить свій “шлях” і шукає більш точну відповідь. Це тривалий шлях - щоб учні всього класу ставились спокійно до “помилок” і сприймали їх як досвід, частину свого життя. Оплесками підтримуємо дитину, яка проявляє ініціативу, - щоб подолати їi страх, зробити не так, як очікується. Я намагаюсь завжди слухати своїх учнів. Так вони швидше розвинуть мовлення. Якщо дитина зненацька хоче зі мною чимось поділитись - це ознака довіри. Навіть якщо на математиці дуже хочеться розповісти про цирк. А потім разом ми рахуємо, скільки звірів там було. Основне джерело інформації для учнів - це спілкування з усіма суб’єктами освітнього процесу. Діти багато спілкуються між собою, з вчителем та іншими працівниками школи.

Автор: Л.М.Сіренко