підготовки отримав ”неофіційний“ статус заступника директора школи.

В 1971 було добудоване і здане в експлуатацію двоповерхове ліве крило до школи - кількість класних кімнат зросла вдвічі. В 1973 році було добудовано і їдальню та спортзал. Завдяки зусиллям нового директора школи Осипенка Івана Васильовича було перекрито оцинкованим залізом дах на школі. Сам матеріал був доставлений аж з Казахстану, де його виготовили на металургійному заводі в Теміртау.

роботу шкільної їдальні та санітарно-гігієнічні умови в школі . Але при спорудженні водокачки і каналізаційних систем фактично було знищено чудовий парк. У 1974-1975 роках на його місці збудували районну станцію
юних натуралістів.

В 1972р. було прийнято урядову постанову «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток загальноосвітньої школи», а в 1973р. парламент СРСР прийняв «Основи законодавства СРСР та союзних республік про народну освіту». Початкова школа з 4-річної ставала 3-річною. Ставилось завдання, щоб усі учні 8-их класів продовжували навчання в 9-10 класах або профтехучилищах і здобували середню освіту. При цьому бажання і можливості учнів до уваги не брались.

Гонитва за ”дутими“ показниками охоплення молоді загальною середньою освітою, псевдоборотьба з другорічництвом привели до посилення формалізму і бюрократизму в роботі школи. Численні перевірки шкіл різними районними інстанціями (від райвідділу освіти, до товариства «Знання») вели до поширення лицемірства, окозамилювання, подвійної моралі, а в кінцевому результаті – до зниження рівня знань учнів, девальвування престижу срібних і золотих медалей.

На початку 70-х років учні перейшли на використання кулькових ручок і згодом з навчальних планів вилучили предмет «каліграфія».

Покращення матеріально-технічного забезпечення дало можливість впровадити в 70-і роки більш ефективну кабінетну систему навчання. Школа отримала значну кількість обладнання і приладів для проведення дослідів на уроках фізики, хімії і біології, географічних і історичних карт, таблиць, картин.

Також розгорнулась робота по впровадженню в навчальний процес технічних засобів навчання: кінопроекторів, фільмоскопів, діапроекторів, магнітофонів, телевізорів, графопроекторів, кодоскопів, епідіаскопів, лінгафонного обладнання. Розширювалось використання дидактичних матеріалів для кращого індивідуального підходу в навчанні учнів. В школі було обладнано багато гарних навчальних кабінетів, найкращими з яких були кабінет російської мови і літератури (завідуюча – Шульман Ріва Соломонівна), кабінет історії та суспільствознавства (завідуюча Костенко Алла Федорівна), кабінет географії (завідуюча Коваль Надія Петрівна), кабінет іноземної мови (завідуюча Костюкович Сільві Вікторівна), кабінет української мови і літератури (завідуюча Гадіон Ольга Дмитрівна).

В 70-і роки також вперше за останні 40 років існування радянської школи стали істотно змінюватись основні методи навчання. Поряд з ілюстративно-пояснювальним словесним методам стали поширюватись методи проблемного викладу матеріалу, які розвивали творче мислення учнів, вчили їх самостійно оволодівати знаннями не лише з підручника, а й

з різноманітних додаткових джерел.

Також почалася заміна дерев’яних громіздких парт на парти легшої ваги і нової конструкції, виготовлених з металевих труб і ДСП. Ці парти вже не мали відкидних кришок.

Традиційно значна увага приділялась трудовому навчанню. Шкільна майстерня все більше наповнювалась новим обладнанням. Зокрема були встановлені нові металообробні та деревообробні верстати.

Кращому розвитку фізкультури сприяв новозбудований спортзал. Крім легкої атлетики і гімнастики в шкільну програму все більше входили такі спортивні ігри, як волейбол і баскетбол. Пожвавлення фізкультурної роботи в школі відбулось після приходу нового вчителя фізкультури – Великого Андрія Юхимовича.

Незважаючи на ідеологічну заангажованість виховних заходів в школі, вони все-таки відігравали певну роль у формуванні і загальнолюдських моральних цінностей: почуттів справедливості, гідності, честі, поваги до старших, любові до своєї землі. Ці заходи розвивали художню самодіяльність і естетичні смаки учнів. Для координації зусиль всіх вчителів у цьому напрямі в школі була введена нова посада – організатора позакласної виховної роботи, яку обійняв вчитель Ісаак Абрамович Чеповецький. Під його керівництвом систематично проводились тематичні вечори відпочинку для старшокласників. Матеріально-технічна база школи зміцнювалась не лише завдяки коштам районного бюджету, а й завдяки шефській допомозі підприємств міста, зокрема кондитерської фабрики, райсільгосптехніки, АТП-17150, міжколгоспбуду та ін.

80-і роки були досить суперечливими в розвитку освіти. В 1984р. були прийняті основні напрями нової шкільної реформи в СРСР. Почався перехід до навчання дітей в школі з 6-річного віку та перехід з 10-річного на 11-річний термін навчання в середній школі. Змінювалась і структура середньої школи: 1-4 класи знову ставали початковою школою (як це було з 1921 по 1972 рік), 1-9 класи – неповною середньою школою, а 1-11 класи – повною середньою школою. Передбачалось зменшення наповнюваності класних колективів: в 1-9 класах – до 30 учнів, в 10-11 класах – до 25 учнів. Пропонувалось ширше використовувати методи навчання, які більше активізують творчу діяльність учнів, зокрема проведення в старших класах семінарських занять, конференцій, диспутів.

З 1985р. в школах ввели новий предмет – «Основи інформатики і обчислювальної техніки». Першим викладачем цього предмету стала вчитель математики Дерев’янко Тамара Григорівна.

Шкільна реформа 1984 року проголошувала також перехід до загальної професійної освіти учнів. Значна роль відводилась для реалізації цієї мети діяльності міжшкільного навчально-виробничого комбінату в Шполі, тому учні старших класів школи відвідували заняття в цьому комбінаті, опановуючи робітничі професії – водія автомобіля, тракториста, столяра, токаря, швеї та ін.

Школам пропонувалось також створювати власне підсобне господарство. Тому при школі №1 було створено міні-свиноферму.

В 80-і роки набули розмаху і так звані «трудові десанти» учнів шкіл на допомогу колгоспам при проведенні осіннього комплексу польових робіт. Тому школярі виїжджали в колгосп ”Маяк“ (м. Шпола) та колгосп імені Т.Шевченка (с. Терешки), де збирали картоплю, цукровий буряк, допомагали чистити на току кукурудзу.

Процес «перебудови», який розпочався в СРСР в 1985 році, зачепив і систему шкільної освіти. Посилилась увага до впровадження нестандартних методів навчання, продовжувався пропагуватись досвід вчителів-новаторів Шаталова, Лисенкової, Ільїна, Гузика та ін. Тому зберігався інтерес значної частини учнів до знань. Випускники другої половини 80-х років мали досить міцні знання з навчальних предметів, частина з них згодом проявила себе в науковій сфері. Це, зокрема, Юраш Андрій (випускник 1986 року), Колісник Юрій Вікторович (випускник 1989 року), які згодом стали кандидатами політичних наук, Ніколаєнко Ігор (випускник 1988 року) і Бабко Андрій (випускник 1989 року), які стали кандидатами медичних наук, Джус Оксана (випускниця 1989 року)- кандидат філологічних наук та багато інших.

Складні процеси в розвитку освіти в ці роки випали на початок діяльності молодого 35-річного директора школи Феодосія Феодосійовича Костюковича, який очолив керівництво навчальним закладом в серпні 1985р. і мав на меті поліпшити навчальний процес в школі, з чого і розпочав свою роботу новий керівник.

Водночас загострення політичної боротьби в країні між реформаторами і консервативними політичними силами почало вносити дезорієнтацію в навчально-виховний процес в школі, а згодом і до втрати орієнтирів в розвитку всієї системи освіти. З поглибленням економічної кризи в 1990-1991 роках почало скорочуватись бюджетне фінансування школи, росла інфляція і дефіцит товарів, що спричинило зниження рівня життя педагогічних працівників. Це негативно відбивалось на організації навчально-виховного процесу, що приводило до погіршення дисципліни учнів.

Серпень 1991 року кардинально змінив політичну ситуацію в Україні, котра стала незалежною державою. Ця зміна вплинула і на розвиток освіти.