Друга половина 40-х років характеризувалась поліпшенням стану в освіті. Школа поступово забезпечувалась стандартними партами. Збільшувався випуск підручників, зошитів, ручок, олівців, навчального приладдя.

В школі з’явилось багато нових вчителів, оскільки воєнне лихоліття забрало значну частину старих кадрів. Так, загинули вчителі Струмінський Сергій Федорович, Гайдаєнко Леонід Оксентійович, Рудь Оксентій Оксентійович, Зозуля І.А.( повне ім’я, на жаль, з’ясувати не вдалось).На їх місце прийшли молоді педагоги: вчителі російської мови і літератури Речевольська Софія Петрівна, Шульман Ріва Соломонівна, Чеповецький Ісаак Абрамович, вчитель математики і фізики Шевчук Григорій Якович, вчитель географії і біології Іван Іванович Бойкиня, вчителі історії Шестун Михайло Євтихійович та Оксана Трохимівна Гребенюк, вчитель хімії Ліна Яківна Єжелі, вчитель креслення Володимир Іванович Березенко, вчитель трудового навчання Долінська Зіна Іванівна, вчитель фізкультури Іван Захарович Березенко.

Поруч з ними працювали і вчителі довоєнного часу: директор школи Іван Іванович Бджола, вчитель української мови Наталія Василівна Клименко, вчитель математики Григорій Чепур.

Вчителі були вимогливими до учнів, тому кількість учнів, нагороджених у 10 класі медалями, була невеликою. Так, першим медалістом СШ №1 в 1945-1946 н.р. став лише один учень – Старомінський О.М. (срібна медаль), другим – Ткаченко В.М. – в 1946-1947 н.р. (теж срібна медаль). В 1947-1948 н.р. було вже два медалісти (обоє зі срібними медалями) – Борухівська Е.А. і Лось А.М., а в 1948/1949 н.р. – жодного. Проте в 1949-1950 н.р. було аж 6 медалістів (4 - «золото», 2 – «срібло»). Перші золоті медалі в історії школи в 1950 році отримали Бджола В.І., Дерев’янко В.І., Млієвська Е.Б. і Жуковський Е.Б.

Загалом протягом першого повоєнного десятиліття щорічна кількість медалістів в школі коливалась від одного до шести.

Проте навчальний процес в школі продовжував і далі перебувати в зоні посиленого контролю Комуністичної партії. Це був час «ждановщини», боротьби з «українським буржуазним націоналізмом» і «космополітизмом». Тривали і далі сталінські репресії. Зачепили вони і школу №1. В 1948р. за фальшивим доносом було заарештовано, а згодом засуджено на тривалий термін позбавлення волі вчителя історії Михайла Євтихійовича Шестуна, колишнього фронтовика, батька двох дітей. Лише після смерті Сталіна він був звільнений з ув’язнення.

В грудні 1949р. в СРСР було проголошено курс на завершення переходу до обов’язкової семирічної освіти і початок переходу до десятирічної освіти в містах. Досягнення в цій справі, як звично було в ті часи, пов’язували з мудрим керівництвом Комуністичної партії на чолі зі Сталіним. Йому в грудні 1949р. виповнилось 70 років, тому в школі були проведені різноманітні позакласні заходи, під час яких учні читали вірші і співали пісні про керівника держави. Щороку також урочисто відзначали 5 грудня – свято «сталінської конституції». В старших класах був спеціальний предмет, на якому учні вивчали зміст Конституції СРСР. Викладав цей предмет вчитель Шорубалко Павло Кирилович, який згодом перейшов працювати в міську школу №3.

Шполянська школа №1 в повоєнні роки була єдиною середньою десятирічною школою в місті, тому в ній навчалась велика кількість дітей. В класах навчалось більше як по 30 учнів. Щоб створити кращі умови для навчання, на початку 50-х років розпочалося будівництво нового двоповерхового приміщення школи. І в 1954р. старші класи стали вчитись в новому приміщенні. Це була найкраща шкільна будівля в усьому Шполянському районі. Але молодші класи продовжували навчання в старому приміщенні (колишній поміщицькій економії). Одночасно ще одне колишнє приміщення школи №1 біля міського парку (нині тут знаходиться магазин «Канцтовари») було передано семирічній школі №4.

В просторих світлих кімнатах нової школи було проведено електрику, хоч опалення лишалось старим – в класах стояли груби. Крім шполянських

 

 

дітей, в школі навчались також діти з прилеглих сіл – Іскрене, Кримки, Мар’янівка, для яких існували шкільні гуртожитки, розміщені в одноповерхових будиночках по вулиці Леніна.

Велика увага в початкових класах приділялась вивченню каліграфічного письма. Писали в зошитах в «косу лінію», в яких невід’ємним атрибутом були промокатки.

В 1953р. в Україні було завершено перехід до загальної семирічної освіти. В школах республіки в цей час працювало близько 300 000 вчителів. Кращі з них удостоювались почесних звань. Серед них були і вчителі Шполянської школи №1. Так, вчителька української мови і літератури Клименко Наталія Василівна вперше на Шполянщині 18 травня 1950 року була удостоєна звання «Заслужений вчитель України». А 1 лютого 1952 р. того ж звання був удостоєний і вчитель математики Шевчук Григорій Якович. Вони були нагороджені орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. Урядові нагороди мала також і вчителька історії Гребенюк Оксана Трохимівна.

Шполянська школа №1 в ті часи була найавторитетнішою школою району. Саме в ній вчилися діти партійно-державного керівництва району. Приміром, в 1950р. цю школу закінчили Бубновська Галина – дочка секретаря Шполянського райкому Комуністичної партії та Млієвська Єлизавета – дочка директора Шполянської меблевої фабрики. А в 1947 році зі срібною медаллю закінчив школу Ткаченко Володимир – син голови Шполянського райвиконкому.

Після смерті Сталіна в 1953р. повіяли вітри лібералізації суспільного життя. Припинились масові політичні репресії. Люди вже не боялись так як раніше висловлювати свою думку. Почалася реабілітація незаконно засуджених людей.

В 1954р. в школах припинили викладання предмету «військова справа». Збільшилась кількість годин на вивчення предметів природничого циклу. Серед учнів шкіл поширювався ентузіазм у навчанні, віра в можливість створення кращого життя, яке тоді асоціювалось зі словом «комунізм». Багато учнів ішло в 8-10-і класи, бажаючи здобути повну середню освіту, незважаючи на те, що навчання в цих класах лишалось платним. Так, в 1956р. щорічна плата складала 150 карбованців, з яких 75 крб. батьки повинні були внести до 1 жовтня, а решту 75 крб. – до 1 лютого.

В червні 1956р. в школі стався випадок, який надовго закарбувався в пам’яті її учнів. 5 червня 1956 року учні випускного 10-Б класу вийшли на перерву після передекзаменаційної консультації з хімії. І тут вони побачили заграву пожежі над приміщеннями Шполянської машинно-тракторної станції, яка знаходилась на місці сучасного автопарку. Частина хлопців побігли до МТС і стали брати участь в гасінні пожежі. Серед них був і десятикласник Анатолій Таранець. Він кинувся з товаришами в палаючі майстерні і став виносити з них запасні частини до автомобілів і тракторів. І раптом в майстерні тріснула від вогню балка і впала на юнака. На ньому загорівся одяг. Коли Анатолій вибіг з майстерні, дорослі збили з юнака вогонь і відправили в лікарню. Але опіки виявились такими значними, що через шість днів 18-річний хлопець помер.

Згодом на його честь вулицю Садову перейменували на вулицю А. Таранця, а в 1986 році в пам’ять про героїчний вчинок випускника на фасаді школи був розміщений горельєф Анатолію Таранцю.

Урочисті лінійки учні школи часто проводили в парку, який простягся в напрямі до берегів річки Шполки. Тут росли як старі дерева, так і молодші клени, посаджені в 30-і роки. Милували зір ряди підстрижених кущів жовтої акації. В 30-і роки в парку були прокладені нові алейки, посипані піском. Також в парку знаходилась братська могила радянських воїнів, які загинули при визволенні Шполи в 1944р. та пам’ятник герою-солдату.

До речі, в цьому парку любили відпочивати і вчителі школи, тим більше, що багато з них мешкали в невеликих будиночках біля школи. Це були директор школи Бджола І.І., завуч Шевчук Г.Я., вчителі Клименко Н.В., Мельник В.К., Старинець А.О.

 

 

 

 

 

 

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Урочисті лінійки учні школи часто проводили в парку, який простягся в напрямі до берегів річки Шполки. Тут росли як старі дерева, так і молодші клени, посаджені в 30-і роки. Милували зір ряди підстрижених кущів жовтої акації. В 30-і роки в парку були прокладені нові алейки, посипані піском. Також в парку знаходилась братська могила радянських воїнів, які загинули при визволенні Шполи в 1944р. та пам’ятник герою-солдату.

До речі, в цьому парку любили відпочивати і вчителі школи, тим більше, що багато з них мешкали в невеликих будиночках біля школи. Це були директор школи Бджола І.І., завуч Шевчук Г.Я., вчителі Клименко Н.В., Мельник В.К.,