|
Презентуємо вірші наших ліцеїстів - учасників конкурсу.
Ярослава Стеценко
10-Ф клас
Без війни
Війна – це біль – це страх – це мука
Війна – це горе – це розруха
Розлука з батьком, братом, сином,
Коли приходять домовини.
Хто відповість, колу так забажалось,
Щоб ми слізьми своїми умивались?
Щоб замість рідної коханої людини,
Привозим груз - «200» в домовині?
Чому не радість, сміх, кохання
Залпи салюту – на прощання?
Хто відповість за це злодійство,
За муки пекла, за сирітство?
Та все ж прийде катам розплата,
Не піде більше брат на брата.
Прийде в країну мир і спокій,
Хоч слід залишиться глибокий.
Країна розцвіте ще пишним цвітом
Ще засміються діти дзвінким сміхом
Бо єдністю міцна наша держава
Тож Слава Україні! Героям Слава!
Любіть Україну
Любіть Україну як сад білосніжний
В веснянім чарівнім цвітінні.
Любіть Україну, як неньку єдину
І мову і пісню її солов’їну.
Любіть Україну, як поле безмежне,
З важким золотавим колоссям
Як дівчину юну, струнку обережну
В простій вишиванці з шовковим волоссям.
Любіть Україну, зорю світанкову,
Любіть її сонце сліпуче
Вечірню заграву – повітря бузкове
І місяць серпанком блискучим.
Любіть Україну, як літню грозу
Де можна босоніж бродити
Веселка п’є воду, мов чисту росу
Та як же це все не любити
Над річкою плине туман густосиній
І тепла вода, як парне молоко
Любіть свій народ його мудрість і силу
І сонце, світить у кожне вікно.
Козачий мій роде, великий і гордий
Зумій свою неньку від бід захистить
Ти дужий, ти вільний, ти справжній господар
За неї ти можеш чужинця убить.
Рідни край
Шполянщино рідна, душа калинова.
Так хочеться жити, прекрасне творити
Тебе прославляти, співати й кохати
Щоб синєє небо у щасті купалось.
А рідна земля назавжди залишилась
Для нас, тих що люблять її і плекають
Для наших онуків, що ціну їй знають
У місяць на небі і тихії зорі.
У краплі роси – мов сльозинка прозорі
Ти пісня, ти всесвіт, ти воля мій краю
А сонце жарке, як з печі коровай
Веселка та небі мов сон кольоровий
Зелені поля дух землі загадковий
Яке це все рідне до жалю, до болю
Ми землю свою не дамо на потал
Про неї ми дбаєм, її прославляєм
Любов наша піснею в небо зі в’ється
І чистим джерельцем потужньо заб’ється
Ніколи на неї не ступить чужинець
Він тут же від сили народу загине
Шполянщино мила, зоря світанкова
Тебе прославляю я знову і знову
Живи моя рідна, цвіти процвітай
За тебе життя я віддам, так і знай.
Україна "ПЕРЕМОЖЕ"
Хто дасть нам відповідь?
«За що пішов війною брат на брата?»
Хто дасть нам відповідь?
«За що втрача, навіки, сина мати»
Хто розв`язав страшну війну?
Чому страждають наші діти?
Чому приніс до нас біду?,
Той, кому ми, могли радіти!
На все тут відповідь одна –
Прийде ще радість в нашу хату,
Згорить у пеклі ця війна
«І буде син, і буде мати»
Олексій Ляшенко
3 - Б клас
Святий обов’язок
В минулому епоха козаків…
Легенди зберігають їх відвагу
І подвиги для рідної землі,
Святий обов’язок її обороняти!
Крізь покоління йдуть до нас слова:
про волю і бажання в мирі жити,
Щоб залишити правнукам своїм
Державу вільну і лани із житом.
З минулого в майбутнє час летить.
Сьогодні ж ми виконуєм завдання:
Бороним землю, треба ворога провчить,
Щоб стати тихим ехом для нащадків.
Капелюшна Діана
5-А клас
Усім матерям присвячую…
Над полем встав густий туман,
Ховає промінь від людського ока.
На кладовищі вже вона
Стоїть і плаче одинока.
І скільки днів сюди іде
Вона вже, певно, не згадає,
І скільки плаче, і квилить,
Могилу сина обіймає.
Картає в смутку ночі й дні,
До Бога руки простягає.
«Навіщо він пішов туди?»-
Слова у вічність відправляє.
І стогне серце, і бринить,
Воно ж бо лихо відчувало.
Мабуть,то серденко болить,
Що юнь в минуле відпливала.
А він, синок, бадьорим був,
Казав, що скоренько поверне,
Щоб його матері душа
Не хвилювалась надаремне.
І лист його, останній той,
Вона укотре обіймає.
Не хоче мати вірить в те,
Що її сина вже немає.
А скільки їх, тих матерів,
До неба очі підіймали,
Просили повернуть синів
І жити далі як не знали.
Врятуй же, Боже, тих синів,
Що досі зброю не пускають
І наше мирне майбуття
Своєю смертю захищають.
Рідній Шполянщині присвячується
Шполянщино, моя ти вишиванко,
Земля моїх батьків, дідів,
Мене виховуєш ще змалку
Піснями стиглих колосків.
Шполянщино, земля багата
На щастя, працю і добро.
Мені ти рідна, наче хата
І тепле батьківське крило.
Шполянщино, ти край єдиний,
Поля широкі і степи,
Ти та криничка під вербою,
Куди так хочеться прийти.
Шполянщино, героїв мати,
Та зараз у скорботі ти,
Коли сини твої, орлята,
Не повертаються з війни.
Шполянщино, ти серце України!
Щасливі ми, що тут зросли,
Клянемось стяг твій піднімати
І все життя його нести!
|
