Меню
Банери
|
Скарлатина — гостре антропонозне інфекційне захворювання групи стрептококових інфекцій, яке проявляється інтоксикацією, гнійним ураженням мигдаликів ротоглотки та характерним висипом.
На скарлатину найчастіше хворіють діти віком 1–9 років.
Збудник — бета-гемолітичний стрептокок групи А (Streptococcus pyogenes). Джерело інфекції — хвора людина чи бактеріоносій. Шлях передавання — повітряно-краплинний. Краплі формуються під час кашлю, чхання і навіть розмови хворого. Вони розлітаються на 0,5–1,5 м від інфікованої людини. «Вхідними воротами» інфекції є ротоглоткові мигдалики. Інкубаційний період недуги триває від 1 до 12 днів, частіше 2–7 днів.
У більшості випадків скарлатина починається раптово. Розвивається ангіна, на мигдалинах можливий біло-жовтий наліт. Язик спочатку має біле нашарування, але після 2-3 днів починає очищатися з кінчика і до 4-го дня стає яскраво-червоним, з виокремленими сосочками — так званий малиновий язик. Зазвичай через добу після початку захворювання на шкірі хворого виникає характерний висип. На рожевому тлі видно дрібні цятки, яскраво-рожеві або червоні, нерідко вони сверблять. Висип здебільшого в нижній частині живота, паховій зоні, на сідницях, внутрішніх поверхнях кінцівок. Він триває від 2 до 6 днів, потім блідне і покривається дрібними лусочками, а на кінцівках, особливо кистях і стопах, великими пластами. Що яскравішим і ряснішим був висип, то більше виражене лущення. У середньому лущення триває 2-3 тижні. Попри загальне почервоніння обличчя, підборіддя і шкіра над верхньою губою залишаються блідими — утворюють так званий носогубний трикутник Філатова.
Скарлатина може мати небезпечні ускладнення, пов’язані з невчасним початком лікування та недотриманням рекомендацій лікаря: гнійний лімфаденіт, отит, мастоїдит, синусит, гломерулонефрит, ревматизм. Після одужання у людини виникає імунітет до скарлатини, як правило, стійкий, довічний.
Профілактика поширення хвороби полягає у ранньому виявленні та ізоляції джерела інфекції. Пацієнтам, хворим на скарлатину, слід перебувати в ізоляції до 24 годин після отримання першої дози антибіотика. Якщо антибіотик не призначався, ізоляція має тривати протягом 21 дня.
До загальних профілактичних заходів належать:
• харчування, багате на вітаміни;
• провітрювання та вологе прибирання приміщення, в якому перебувають діти і дорослі;
• дотримання особистої гігієни, регулярне миття рук з милом;
• загартовування та заняття спортом;
• лікування всіх хронічних захворювань (отитів, синуситів, тонзилітів).
 Вітряна віспа (вітрянка) — це високоінфекційне гостре вірусне захворювання, що переважно вражає дітей. Характеризується помірною загальною інтоксикацією і плямисто-папульно-верикульозним висипом на шкірі та слизових оболонках.
Причини вітряної віспи
Збудником є вірус вітряної віспи та оперізувального герпесу (Varicella-zoster virus, VZV), або герпесвірус людини 3 типу (ГВЛ-3). Цей ДНК-вірус нестійкий поза організмом людини, швидко гине від дезінфекційних засобів, а також під дією температури понад 60 °С. Основним джерелом інфекції є хворий на вітряну віспу. Хвора людина стає небезпечною для інших в останні 10 днів інкубаційного періоду і перші 5–7 діб з моменту появи висипу. Ще одним джерелом інфекції може бути хворий на оперізувальний герпес.
Шляхи передавання вітряної віспи
Механізм передавання збудника — краплинний. Незважаючи на слабку стійкість вірусів у довкіллі, доведено можливість їх поширення за межі кімнати, де перебуває хворий. Таким чином, імовірність зараження може поширюватися на всіх, хто перебуває у будівлі. Не виключена можливість вертикального передавання збудників вітряної віспи від матері до плоду, що може спричинити вади розвитку, але це трапляється дуже рідко.
Вітряна віспа — типова дитяча інфекція. Новонароджені до двох місяців мають пасивний материнський імунітет. З трьох місяців вони стають сприйнятливими до інфекції. Максимальна кількість тих, хто інфікується, припадає на вікову групу 2–4 роки. Дошкільнята становлять близько 80% тих, хто захворів. Для вітряної віспи характерна осінньо-зимова сезонність, що пояснюється тіснішим контактуванням дітей під час відвідування дитячих садків і шкіл.
Симптоми вітряної віспи
Інкубаційний період під час вітряної віспи триває від 11 до 21 дня, найчастіше близько 14 днів. Характерні симптоми загальної інтоксикації: нездужання, втрата апетиту, субфебрильна температура тіла тощо. На такому тлі або й без будь-яких передвісників на шкірі з’являються висипання, що часто супроводжуються підвищенням температури тіла. Перші елементи висипу можуть з’явитися за нормальної температури тіла. Висипка локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. У разі інтенсивного висипу його елементи можна знайти на долонях та підошвах. Після стадії плям і дрібної папули висип швидко перетворюється на характерні для вітряної віспи пухирці. Деякі плями зникають, папули розсмоктуються, не дійшовши до стадії везикули. Останні мають круглу або овальну форму, різний розмір, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий. Якщо проколоти везикулу, то вона швидко спорожнюється завдяки своїй однокамерності. Окремі везикули мають пуповидні заглиблення, що пов’язано з початком розсмоктування їхнього вмісту. Везикули швидко підсихають через 1–3 дні. На їхньому місці утворюються бурі кірочки, які відпадають через 1–3 тижні. Висип під час вітряної віспи з’являється протягом кількох днів, тому для нього характерна поліморфність. На певній ділянці шкіри можна знайти елементи висипки на різних стадіях розвитку. У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з’являються й висипки на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані, статевих органах та в інших місцях. Це енантема, характерним елементом якої є пухирець. Енантема може випереджати висипання на шкірі. Одночасно з підсиханням елементів висипу знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого.
Профілактика вітряної віспи
Відповідно до розділу ІІІ «Рекомендовані щеплення» наказу МОЗ України від 16.09.2011 № 595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів (із змінами, внесеними наказами МОЗ від 11.08.2014 № 551, від 26.09.2016 № 996, від 18.05.2018 № 947, від 23.04.2019 № 958) з метою профілактики вітряної віспи насамперед вакцинують такі групи:
• здорові діти, які досягли 12-місячного віку і не хворіли на вітряну віспу;
• діти під час вступу до дитячого дошкільного закладу та школи, які раніше не хворіли на вітряну віспу;
• працівники охорони здоров’я та освіти, які мають високий ризик інфікування і не хворіли на вітряну віспу.
Крім того, діти й дорослі можуть власним коштом робити щеплення проти вітряної віспи вакциною «Варілрикс», що зареєстрована в Україні.
|