Поради психолога

Беззаперечність означає дію без заперечень. Чи завжди наші діти виконують усе без заперечень? На щастя, діти не завжди підкоряються нашим наказам чи проханням. “На щастя?!” – обуряться деякі батьки. Батьки часто скаржаться на те, що дитина надто неслухняна, примхлива, рухлива, агресивна тощо. І майже не буває батьків, яких непокоїть слухняність.
Однак, чи завжди слухняність — це добре?
Нечасто, але трапляються абсолютно слухняні діти, які завжди слухаються дорослих. І батькам, і вихователям такі малюки зазвичай подобаються – аякже, з ними ж нема жодних проблем! На перший погляд, дитину, що ніколи не виявляє злості, роздратування, гніву, можна назвати ідеальною. Такі діти виконують домашні обов’язки, чемні у спілкуванні, слухняні з батьками і вихователями.
Дорослі їх хвалять, ставлять за приклад і не підозрюють, що така поведінка дитини дає привід для тривоги. Зазвичай така дитина слухається не лише дорослих, а й старших дітей, і однолітків, та просто усіх, хто їй щось наказує чи просить. І незнайомців у тому числі! І це небезпечно! Невміння наполягати на своєму, поводитися незалежно – це МОРАЛЬНА СЛАБКІСТЬ. Аби отримати схвалення, діти відмовляються від власних бажань і виконують те, чого хоче від них оточення.
Зазвичай такі діти не вміють спілкуватися, їм незатишно у колективі, вони не вміють себе захистити, не мають друзів, часто бувають апатичними, не мають якихось інтересів, бо батьки придушили у них прагнення до пізнання світу. Адже ці діти живуть за наказами: що читати, що малювати, що любити, у що бавитися.
Щоб дитина вчилася захищати свою особистість, свої інтереси, вчилася протистояти чужому ворожому контролю, їй треба допомагати вирішувати проблеми, а не наказувати: “Роби так!”.
На жаль, немало батьків забувають про те, що від моменту свого народження дитина є створінням Божим, а не їхньою власністю чи іграшкою. І потім їхні “шовкові” діти, ставши самі батьками, так само виховують своїх дітей.
1) Якщо ваша дитина – ідеально слухняна, задумайтесь: чому вона боїться бувати “поганою”? Може, тому, що боїться втратити вашу любов? Батьки повинні показувати дитині, що ніколи не розлюблять її, за будь-яких ситуацій. Батьки завжди мають відділяти особистість від вчинку, оцінювати вчинок, а не особистість (“я тебе люблю, але ти вчинив погано, мені неприємно”, “я розумію, ти зараз гніваєшся, але це так негарно, коли ти кричиш”, “ти розбив чашку, це напевно тому, що поспішав”, тощо.
2) Дайте дитині свободу вибору. Поясніть дитині, що всі люди різні, і вона – не така, як усі, і це прекрасно! Якщо донька не хоче одягати цю сукенку – не треба її змушувати, бо “мама краще знає”. Слід зважати на бажання дитини, тоді вона буде впевнена у собі й самостійна, а не пасивна й байдужа. Запитуйте її думку. Дитині важливо знати, що ви ставитесь до неї, як до рівної, це підвищує її самооцінку.
3) Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Користі ніякої, а комплекси набути легко. “Усі діти як діти, бавляться разом, а мій сидить у траві і невідомо що роздивляється!” – обурюється якась мама на дитячому майданчику. Такі слова принижують, вбивають упевненість у своїх силах. Не можна й змушувати дитину бавитися з іншими, бо вона цього НЕ ХОЧЕ, адже є діти, які не люблять шумних ігор.
4) “Тихі” діти зазвичай надто критичні до себе. Старайтесь менше звертати увагу на недоліки, частіше підкреслюйте успіхи. Щира похвала додасть упевненості в собі, фальшива – підірве довіру до вас.
5) Не квапте дитину. Дайте їй час дослідити світ чи виконати самостійну дію у такому темпі, який для неї природній.
6) У спільній роботі чи іграх дайте дитині зробити “останній штрих” (натиснути кнопку на пралці, поставити верхівку в пірамідці тощо). Ніщо так не зміцнює віру в себе, як радість від успіхів.
Практичний психолог
Косенко Н.А.

1. Створити природні і доброзичливі умови спілкування в сім’ї.
2. Бути тактовними та ввічливими один з одним.
3. Не сваритися та не сперечатися в присутності дитини.
4. Цікавитися справами один одного.
5. Намагатися не критикувати своїх чоловіка чи дружину.
6. Не робити зауважень в присутності дитини.
7. Регулярно сідайте разом за стіл.
8. Обмінюйтесь думками, радьтеся з членами сім'ї, цікавтеся їх думкою.
9. Постарайтеся концентрувати свою увагу на хороших сторонах. Не дуже концентруйтеся на дратівливих звичках вашого супутника життя. Долайте своє роздратування, зверніть увагу на картину в цілому, замініть негативні емоції в своїй свідомості позитивними.
10. Робіть компліменти членам сім'ї.
11. Діліться своїми радощами і печалями. Знання подій, що відбуваються в житті всіх членів сім'ї, створює єдність, оскільки у вас з'являється загальний фундамент для досягнення успіху в майбутньому.
12. Створити такі умови в сім’ї, при яких дитина бачитиме її в ідеалі.

Практичний психолог
Косенко Н.А.

1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.

2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.

3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.

5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.

6. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо. Не слід відразу послаблювати контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку.

7. Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.

8. Не обмежуйте свій інтерес звичайним питанням типу: «Як пройшов твій день у школі?». Кожного тижня вибирайте час, вільний від домашніх справ, і уважно розмовляйте з дитиною про школу. Запам'ятовуйте окремі імена, події та деталі, про які дитина вам повідомляє, використовуйте їх надалі для того, щоб починати подібні розмови про школу.
Не пов'язуйте оцінки за успішність дитини зі своєю системою покарань і заохочень.

9. Ваша дитина має оцінювати свою гарну успішність як нагороду, а неуспішність - як покарання. Якщо у дитини навчання йде добре, проявляйте частіше свою радість. Висловлюйте заклопотаність, якщо у дитини не все добре в школі. Постарайтеся наскільки можливо, не встановлювати покарань і заохочень вони можуть привести до емоційних проблем.

10. Допомагайте дитині виконувати домашні завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте інтерес до цих завдань. Якщо дитина звертається до вас з питаннями, пов'язаними з домашніми завданнями, допоможіть їй знайти відповіді самостійно, а не підказуйте їх. Допоможіть дитині відчути інтерес до того, що викладають у школі.

11. З'ясуйте, що взагалі цікавить вашу дитину, а потім встановіть зв'язок між його інтересами і предметами, що вивчаються в школі. Наприклад, любов дитини до фільмів можна перетворити на прагнення читати книги, подарувавши книгу, по якій поставлений фільм. Шукайте будь-які можливості, щоб дитина могла застосувати свої знання, отримані в школі, в домашній діяльності. Наприклад, доручіть їй розрахувати необхідну кількість продуктів для приготування їжі або необхідну кількість фарби, щоб пофарбувати певну поверхню.

12. Особливі зусилля прикладайте для того, щоб підтримати спокійну та стабільну атмосферу в домі, коли в житті дитини відбуваються зміни. Намагайтеся уникнути великих змін чи порушень в домашній атмосфері. Спокій домашнього життя допоможе дитині більш ефективно вирішувати проблеми в школі.

Практичний психолог
Косенко Н.А.