В останні роки у кількох ліцеях Шполянської громади відбулися ремонти в харчоблоках. Оновлення зазнали як самі приміщення, так і обладнання, на якому працюють кухарі. У цей час в окремих школах оновлювалися також колективи працівників їдальні. Старший кухар Шполянського ліцею №1 Любов Москаленко прийшла працювати у новий колектив трохи більше року тому. Новим для Любові Борисівни став не лише шкільний колектив, а й сама Шпола, куди вона переїхала жити три роки тому. Раніше проживала у селі Петраківка  Катеринопільської громади.

 

     — Мені завжди подобалася Шпола, куди їздили на ринок та в магазини скуплятися, інколи зверталися у лікарню, — пояснює співрозмовниця. — До того ж, тут проживають куми. І якщо пару десятиліть тому у нашому селі був колгосп-мільйонер, діяли кілька підприємств, двоповерхова лікарня і така ж простора школа, а придбати житло в Петраківці було не так вже і просто, то зараз цього немає, відповідно кількість населення зменшується. На попередньому місці проживання утримували чимале господарство, однак з роками сил не додається, отак і вирішили спродатися і переїхати на Шполянщину.

Любов Москаленко не звикла сидіти склавши руки, тому на новому місці не відмовлялася від різної роботи, яка траплялася. Якийсь час допомагала знайомим виконувати ремонтні роботи, потім сапала соняшник на полях. Аж якось почула від сусідки, що у місцевому ліцеї запрошують на роботу працівника у їдальню. Вирішила спробувати працевлаштуватися, позаяк в юності після здобуття фаху у Васильківському професійному ліцеї набула досвіду роботи у сфері харчування школярів. Більше того — ця справа їй завжди була до душі.

       Забігаючи наперед, додам, що в родині Любові Борисівни жінки трудяться професійними кухарями з покоління в покоління.

   — Моя мама Галина Олексіївна і бабуся зналися на цій справі, тож їх традиційно кликали у селі готувати як на випроводжання юнаків до армії, весілля, так і на поминки, — розповідає Л.Б.Москаленко. — А весілля колись у селах грали пишно, на кількасот гостей… Свого часу я трудилася у Петраківській шкільній їдальні, а зараз у цій гімназії кухарем моя донька Ірина Москаленко.

Згадуючи рідню, вона зауважує, що кухарем в одному з дошкільних закладів Черкас працює і племінниця Вікторія, професійні кухарі й інша племінниця Альона та сестра Лідія Борисівна, які обидві нині за кордоном.

    Якщо ж говорити про нову роботу Любові Борисівни, яка нині старший кухар у Шполянському ліцеї №1, вона не одразу очолила колектив їдальні. Понад рік тому прийшла працювати помічником кухаря. Входила в курс справи, оскільки у цьому міському навчальному закладі налічується понад 600 дітей, більшість з яких відвідують їдальню, тож навантаження досить-таки відрізняється від того, яке мають кухарі сільських шкіл. А коли в ліцеї звільнилося місце старшого кухаря, саме Любові Москаленко запропонували ним стати. У колективі харчоблоку також трудяться помічник кухаря Оксана Шевченко, комірник Ірина Сімоник та Людмила Березенко.

     Її роботу точно не назвати легкою, адже кожного робочого дня Л.Б.Москаленко поспішає на своє робоче місце близько п’ятої години ранку. Невдовзі після восьмої години необхідно подати сніданок наймолодшим школярам, а протягом дня під час кожної перерви їдальню відвідують близько ста учнів. Тому колективу харчоблоку не можна упускати жодної хвилини, аби страви були різноманітними, вчасно приготовленими і поданими на столи. Скажімо, у день, коли довелося спілкуватися, школярам у меню передбачався куліш, молоко для молодших та каша кус-кус із запеченим м’ясом, масалою (чай з молоком) для старшокласників.  Щодня діти також отримують овочеві салати та фрукти.

    Водночас розповідаючи про свої щоденні обов’язки, про школярів, яким вчасно поспішають насипати та подати страви, Любов Борисівна посміхається, зізнаючись, що робота їй до вподоби, як і колектив, у якому нині трудиться.

— Мені приємно, коли учні ситими і задоволеними покидають їдальню, — додає. — Тоді вони і з кращим настроєм, і з задоволенням йдуть на уроки.

Та чи не найкращим доказом якості роботи кухаря є вдячність самих дітей, які щодня харчуються в шкільній їдальні, а потім хваляться батькам, розповідаючи, якими смачними і ситними є зараз шкільні обіди. Розповідають, що в ліцеї №1 траплялися випадки, коли з інших ліцеїв батьки переводили сюди дітей не лише тому, що саме тут учні здобувають найвищі бали з НМТ та різноманітних олімпіадах і конкурсах, а й дбають про якісне харчування.

   Днями Любов Борисівна Москаленко відзначила ювілейний день народження, приймаючи вітання від рідних, колективу, який вже став своїм і близьким. Та й життя їй днями, на іменини, поставило дві п’ятірки.