Меню

Банери

pro-osvity

111111 

Школа №1 в кінці 50-х – початку 90-х років ХХ століття.

Хрущовські реформи зачепили і школу. В грудні 1958р. в СРСР було прийнято Закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і дальший розвиток системи народної освіти і СРСР». А в квітні 1959 року аналогічний закон було прийнято і в Україні. Відповідно цих законів семирічні школи перетворювались у восьмирічні, а десятирічні – в одинадцятирічні. Восьмирічна освіта оголошувалась обов’язковою. Навчання в 8-11 класах ставало безкоштовним.

Школа №1 стала одинадцятирічною і здійснила кілька випусків одинадцятих класів. А в 1966р. «одинадцятирічка» знову стала «десятирічкою». Школа отримала нову офіційну назву: «Шполянська середня загальноосвітня трудова політехнічна школа №1 з виробничим навчанням».

Стратегічним напрямом в розвитку школи було проголошено її політехнізацію і зміцнення зв’язку школи з виробництвом. Такий курс був обумовлений початком науково-технічної революції в світі. В школах вводилось обов’язкове виробниче навчання та створювались виробничі учнівські бригади різного профілю.

В Шполянській школі №1 для координації зусиль з цього питання вводилась посада завуча з виробничого навчання, яким став згодом Клювак Григорій Остапович. В старому будинку школи було обладнано один кабінет для трудового навчання. На початку 60-х років поруч було зведено окреме приміщення шкільних майстерень: для вивчення деревообробної і металообробної справи. В цих класах спершу знаходилось всього два деревообробні і три металообробні верстати.

Біля майстерні згодом збудували приміщення для гаражів автомашин, оскільки в школі почали вивчати автомобільну і тракторну справу. Вчителем з тракторної справи став росіянин Микола Васильович Трофімов, який приїхав з дружиною на постійне проживання в м. Шполу. Автомобільній справі учнів навчали інструктори з промислових підприємств і місцевого колгоспу. В школі було п’ять автомобілів для навчання, деякі з них стояли в гаражах, а деякі під відкритим небом. Вночі їх охороняв сторож. В школі вивчалась також і столярна справа (вчитель Валентин Опанасович Мірошник)

Під час уроків трудового навчання учні школи виїжджали також на колгоспні поля, де допомагали збирати врожай сільськогосподарських культур. Часто надавалась допомога колгоспу в селі Мар’янівка.

На початку 60-х років в школі замінили пічне опалення на водяним, а біля школи збудували котельню, яка працювала на вугіллі. Це поліпшило санітарний стан школи.

Велика увага приділялась в ці роки і роботі учнів під час літньої практики на пришкільних ділянках. Тут учні проводили різноманітні агрономічні досліди, старанно доглядаючи посіви картоплі, кукурудзи, моркви, вивчали вплив на їх ріст різних мінеральних добрив. Найкращих результатів у цій роботі досягали учні вчительки біології Галини Минівни Куцовіл. Її вихованці також старанно доглядали центральну клумбу перед школою, яка в теплий період року потопала у великій кількості квітів (зокрема петуній і вербени).

50-60-і роки характерні зростанням престижу освіти. Саме в цей час з’явився конкурс при вступі до вищих навчальних закладів. Це був час початку освоєння космосу і бурхливого розвитку хімічної промисловості та машинобудування. Тому був великий інтерес учнів до вивчення фізики, хімії, біології, оскільки професії інженера, механіка і технолога тоді були конче необхідні суспільству. Адже в країні йшло велике промислове будівництво, яке вимагало спеціалістів цих професій для нових фабрик і заводів.

А в школі в ті часи працювало багато вчителів, справжніх майстрів своєї справи. Серед них Григорій Остапович Клювак, вчитель математики, Гончаренко Олександр Устимович ,вчитель фізики, Віра Кузьмівна Мельник, вчитель хімії, Галина Минівна Куцовіл, вчитель біології, Олекса Юхимович Драч, вчитель географії, Володимир Іванович Березенко, вчитель креслення, завуч школи Антон Макарович Старинець та інші.

Престижною в 60-і роки була і професія лікаря. Саме в 1964 році уродженець Шполи Олексій Коломійченко отримав найпрестижнішу в СРСР Ленінську премію за досягнення в галузі медицини. Він часто бував і в Шполі, зустрічаючись з лікарями і жителями міста.

Так співпало, що саме три випускники школи №1, які закінчили її в 1965 році, досягли значних успіхів в науці. Так, Соломко Анатолій став кандидатом, а згодом і доктором медичних наук, Біснуватий Зіновій – кандидатом технічних наук, а Зільбервар Руслан – кандидатом сільськогосподарських наук.

В школі йшла боротьба за підтримання належної дисципліни. Особливо велику увагу цим питанням приділяв новий директор Іван Васильович Осипенко, який очолив школу в 1967 році. Цьому сприяло і запровадження в 60-і роки нової учнівської форми: для хлопців – штани і піджак сірого кольору, для дівчаток – коричневе плаття з фартушком чорного або білого кольору.

Та й вчителі школи також вирізнялись охайністю і акуратністю одягу. Чоловіки носили сині френчі і сині брюки – галіфе (як директор Бджола В.І. і завуч Старинець А.М.) або костюми з краватками (як Гончаренко О.У. чи Осипенко І.В.). Жінки влітку вдягались в крепдешинові плаття, а взимку – в шерстяні костюми і пальта.

Частина вчителів збудували власні будинки (Бджола І.І., Шевчук Г.Я., Куцовіл Г.М., Бєлінська В.Г., Клювак Г.О.), інші отримували державне житло ( Чеповецький І.А., Шульман Р.С., Костенко А.Ф., Костенко І.Я., Гончаренко О.У., Трофімов М.В., Шуліменко Р.Я).

Професія вчителя в ті роки була престижною, про що свідчила наявність щорічних конкурсів серед абітурієнтів при вступі в два обласні педагогічні інститути – Черкаський і Уманський.


В 1966/1967н.р. в Україні розпочався перехід на нові шкільні програми, також вводилися нові шкільні предмети: в 8 класі «Основи Радянської держави і права», в 10 класі – «Суспільствознавство». З 1968/1969 навчального року відновилось і вивчення військової справи під новою назвою – «початкова військова підготовка». На цих уроках учні вивчали будову автомата Калашникова, гранат, вчили користуватись протигазами. В школі був створений спеціальний кабінет військової підготовки, а поблизу від школи збудували стрілецький тир. Згодом вчитель початкової військової

5555

підготовки отримав ”неофіційний“ статус заступника директора школи.

В 1971 було добудоване і здане в експлуатацію двоповерхове ліве крило до школи - кількість класних кімнат зросла вдвічі. В 1973 році було добудовано і їдальню та спортзал. Завдяки зусиллям нового директора школи Осипенка Івана Васильовича було перекрито оцинкованим залізом дах на школі. Сам матеріал був доставлений аж з Казахстану, де його виготовили на металургійному заводі в Теміртау.

Старе приміщення школи (збудоване на початку 20 ст. як поміщицька контора) було знесено. Одночасно в Шполі було споруджено централізовану водопровідну мережу і вода по трубах прийшла і в школу №1. Це покращило

6666

роботу шкільної їдальні та санітарно-гігієнічні умови в школі . Але при спорудженні водокачки і каналізаційних систем фактично було знищено чудовий парк. У 1974-1975 роках на його місці збудували районну станцію
юних натуралістів.

В 1972р. було прийнято урядову постанову «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток загальноосвітньої школи», а в 1973р. парламент СРСР прийняв «Основи законодавства СРСР та союзних республік про народну освіту». Початкова школа з 4-річної ставала 3-річною. Ставилось завдання, щоб усі учні 8-их класів продовжували навчання в 9-10 класах або профтехучилищах і здобували середню освіту. При цьому бажання і можливості учнів до уваги не брались.

Гонитва за ”дутими“ показниками охоплення молоді загальною середньою освітою, псевдоборотьба з другорічництвом привели до посилення формалізму і бюрократизму в роботі школи. Численні перевірки шкіл різними районними інстанціями (від райвідділу освіти, до товариства «Знання») вели до поширення лицемірства, окозамилювання, подвійної моралі, а в кінцевому результаті – до зниження рівня знань учнів, девальвування престижу срібних і золотих медалей.

На початку 70-х років учні перейшли на використання кулькових ручок і згодом з навчальних планів вилучили предмет «каліграфія».

Покращення матеріально-технічного забезпечення дало можливість впровадити в 70-і роки більш ефективну кабінетну систему навчання. Школа отримала значну кількість обладнання і приладів для проведення дослідів на уроках фізики, хімії і біології, географічних і історичних карт, таблиць, картин.

Також розгорнулась робота по впровадженню в навчальний процес технічних засобів навчання: кінопроекторів, фільмоскопів, діапроекторів, магнітофонів, телевізорів, графопроекторів, кодоскопів, епідіаскопів, лінгафонного обладнання. Розширювалось використання дидактичних матеріалів для кращого індивідуального підходу в навчанні учнів. В школі було обладнано багато гарних навчальних кабінетів, найкращими з яких були кабінет російської мови і літератури (завідуюча – Шульман Ріва Соломонівна), кабінет історії та суспільствознавства (завідуюча Костенко Алла Федорівна), кабінет географії (завідуюча Коваль Надія Петрівна), кабінет іноземної мови (завідуюча Костюкович Сільві Вікторівна), кабінет української мови і літератури (завідуюча Гадіон Ольга Дмитрівна).

В 70-і роки також вперше за останні 40 років існування радянської школи стали істотно змінюватись основні методи навчання. Поряд з ілюстративно-пояснювальним словесним методам стали поширюватись методи проблемного викладу матеріалу, які розвивали творче мислення учнів, вчили їх самостійно оволодівати знаннями не лише з підручника, а й

з різноманітних додаткових джерел.

Також почалася заміна дерев’яних громіздких парт на парти легшої ваги і нової конструкції, виготовлених з металевих труб і ДСП. Ці парти вже не мали відкидних кришок.

Традиційно значна увага приділялась трудовому навчанню. Шкільна майстерня все більше наповнювалась новим обладнанням. Зокрема були встановлені нові металообробні та деревообробні верстати.

Кращому розвитку фізкультури сприяв новозбудований спортзал. Крім легкої атлетики і гімнастики в шкільну програму все більше входили такі спортивні ігри, як волейбол і баскетбол. Пожвавлення фізкультурної роботи в школі відбулось після приходу нового вчителя фізкультури – Великого Андрія Юхимовича.

Незважаючи на ідеологічну заангажованість виховних заходів в школі, вони все-таки відігравали певну роль у формуванні і загальнолюдських моральних цінностей: почуттів справедливості, гідності, честі, поваги до старших, любові до своєї землі. Ці заходи розвивали художню самодіяльність і естетичні смаки учнів. Для координації зусиль всіх вчителів у цьому напрямі в школі була введена нова посада – організатора позакласної виховної роботи, яку обійняв вчитель Ісаак Абрамович Чеповецький. Під його керівництвом систематично проводились тематичні вечори відпочинку для старшокласників. Матеріально-технічна база школи зміцнювалась не лише завдяки коштам районного бюджету, а й завдяки шефській допомозі підприємств міста, зокрема кондитерської фабрики, райсільгосптехніки, АТП-17150, міжколгоспбуду та ін.

80-і роки були досить суперечливими в розвитку освіти. В 1984р. були прийняті основні напрями нової шкільної реформи в СРСР. Почався перехід до навчання дітей в школі з 6-річного віку та перехід з 10-річного на 11-річний термін навчання в середній школі. Змінювалась і структура середньої школи: 1-4 класи знову ставали початковою школою (як це було з 1921 по 1972 рік), 1-9 класи – неповною середньою школою, а 1-11 класи – повною середньою школою. Передбачалось зменшення наповнюваності класних колективів: в 1-9 класах – до 30 учнів, в 10-11 класах – до 25 учнів. Пропонувалось ширше використовувати методи навчання, які більше активізують творчу діяльність учнів, зокрема проведення в старших класах семінарських занять, конференцій, диспутів.

З 1985р. в школах ввели новий предмет – «Основи інформатики і обчислювальної техніки». Першим викладачем цього предмету стала вчитель математики Дерев’янко Тамара Григорівна.

Шкільна реформа 1984 року проголошувала також перехід до загальної професійної освіти учнів. Значна роль відводилась для реалізації цієї мети діяльності міжшкільного навчально-виробничого комбінату в Шполі, тому учні старших класів школи відвідували заняття в цьому комбінаті, опановуючи робітничі професії – водія автомобіля, тракториста, столяра, токаря, швеї та ін.

Школам пропонувалось також створювати власне підсобне господарство. Тому при школі №1 було створено міні-свиноферму.

В 80-і роки набули розмаху і так звані «трудові десанти» учнів шкіл на допомогу колгоспам при проведенні осіннього комплексу польових робіт. Тому школярі виїжджали в колгосп ”Маяк“ (м. Шпола) та колгосп імені Т.Шевченка (с. Терешки), де збирали картоплю, цукровий буряк, допомагали чистити на току кукурудзу.

Процес «перебудови», який розпочався в СРСР в 1985 році, зачепив і систему шкільної освіти. Посилилась увага до впровадження нестандартних методів навчання, продовжувався пропагуватись досвід вчителів-новаторів Шаталова, Лисенкової, Ільїна, Гузика та ін. Тому зберігався інтерес значної частини учнів до знань. Випускники другої половини 80-х років мали досить міцні знання з навчальних предметів, частина з них згодом проявила себе в науковій сфері. Це, зокрема, Юраш Андрій (випускник 1986 року), Колісник Юрій Вікторович (випускник 1989 року), які згодом стали кандидатами політичних наук, Ніколаєнко Ігор (випускник 1988 року) і Бабко Андрій (випускник 1989 року), які стали кандидатами медичних наук, Джус Оксана (випускниця 1989 року)- кандидат філологічних наук та багато інших.

Складні процеси в розвитку освіти в ці роки випали на початок діяльності молодого 35-річного директора школи Феодосія Феодосійовича Костюковича, який очолив керівництво навчальним закладом в серпні 1985р. і мав на меті поліпшити навчальний процес в школі, з чого і розпочав свою роботу новий керівник.

Водночас загострення політичної боротьби в країні між реформаторами і консервативними політичними силами почало вносити дезорієнтацію в навчально-виховний процес в школі, а згодом і до втрати орієнтирів в розвитку всієї системи освіти. З поглибленням економічної кризи в 1990-1991 роках почало скорочуватись бюджетне фінансування школи, росла інфляція і дефіцит товарів, що спричинило зниження рівня життя педагогічних працівників. Це негативно відбивалось на організації навчально-виховного процесу, що приводило до погіршення дисципліни учнів.

Серпень 1991 року кардинально змінив політичну ситуацію в Україні, котра стала незалежною державою. Ця зміна вплинула і на розвиток освіти.