Меню

Банери

pro-osvity

111111 

Становлення Шполянської школи №1

Далекий січень 1920 року. На Черкащину втретє за останні два роки приходить більшовицька комуністична влада. Але більшість селянства не сприймає її політику, особливо продовольчу розкладку, згідно якої у селян безкоштовно вилучають більшу частину зерна, а торгівлю забороняють зовсім. Тому продовжується антибільшовицький повстанський рух. Зокрема на Шполянщині діє повстанський загін на чолі з селянським отаманом Гонтою (справжнє прізвище – Іван Лютий-Лютенко, родом з села Капустине). Протягом 1920 року більшовицька влада існує фактично в містечках, де знаходяться загони Червоної армії, а в селах господарюють повстанські отамани. Між ворожими силами постійно відбуваються збройні сутички. В таких умовах школи взагалі перестали працювати.

І лише після запровадження в 1921 році більшовицькою владою нової економічної політики, згідно якої зменшувались податки на селянство, комуністична влада поступово утверджується в усіх селах Черкащини. Більшовики організовують вибори до сільських, міських, волосних і повітових рад депутатів. В грудні 1921 року було обрано Шполянську волосну раду і сформовано волосний виконавчий комітет (волвиконком). У складі волвиконкому було утворено і відділ освіти, який розробляв плани відродження роботи навчальних закладів. Але робити це було дуже важко, оскільки коштів на розвиток освіти не виділялось, а в країні лютувала страшенна інфляція. Так, наприкінці 1922 року на базарі в Шполі були такі ціни: 1кг сала – 200 мільйонів рублів, 1кг жита – 6 млн. рублів, 1кг солі – 30 млн. рублів, 1кг гасу – 60 млн. рублів, 1 коробка сірників – 500 млн. рублів. В магазинах катастрофічно не вистачало одягу, взуття, не говорячи вже про шкільні зошити чи підручники. Зарплата лікарям і вчителям не виплачувалась місяцями. Тому колишні церковно-парафіяльні школи перестали працювати, а вчителі, щоб вижити, стали займатись підсобним господарством.

Проте в таких важких соціально-економічних умовах нова влада розробила ряд нормативно-правових актів, які визначали нові напрями розвитку радянської школи. Так, в 1922 році в Україні приймають «Кодекс законів про народну освіту в УРСР», який проголошував, що новою метою освіти є «розкріпачення трудових мас від духовного рабства, розвиток їх самосвідомості, створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективізму, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією, матеріалістичним світоглядом». Колишні дореволюційні початкові школи і гімназії підлягали перетворенню в «трудові радянські школи», навчання в яких мало тривати сім років. Трудові школи поділялись на І ступінь (1-4 класи) і ІІ ступінь (5-7 класи). Але оскільки нових програм і підручників не було, то в більшості випадків утворювались початкові школи, причому не всі вони були 4-класними. Часто спершу відкривали 1-ий клас, а потім він поступово перетворювався в 2-ий, 3-ій, 4-ий. Одночасно вели набори і до нових перших класів.

Саме таку школу було відкрито в Шполі в 1923 році по вулиці Конторській (нині – вулиця Леніна) в приміщенні колишньої поміщицької контори. Це був чималий дерев’яний будинок, вкритий залізом. Навчання спочатку велося лише в двох класах єдиним учителем – Кирилюком Михайлом Тимофійовичем.

2222

1923 рік став роком адміністративно-територіальної реформи в Україні. В березні – квітні 1923р. волості ліквідовуються і створюються райони. Шпола з волосного стає районним центром. До складу Шполянського району, крім Шполи, ввійшли ще 13 сіл: Бурти, Надточаївка, Сигнаївка, Сердегівка, Терешки, Мар’янівка, Ховківка, Лозуватка, Кам’януватка, Васильків, Кримки і Водяне. В кожному з цих сіл були відкриті трудові початкові школи. Організаційно всі вони об’єднувались в Шполянську районну трудову школу, яка стала семирічною, оскільки в Шполі відкривались крім 1-4-х також і 5-7 класи. Але вони знаходились в різних приміщеннях. Зокрема для 5-7 класів згодом передали щойно збудоване двоповерхове приміщення поблизу міського парку (нині – будинок школяра і відділ освіти Шполянської райдержадміністрації).

1923/1924 навчальний рік пройшов більш-менш стабільно. В країні завершувалась грошова реформа, ціни стабілізувались. Вчителі стали регулярно отримувати зарплату. Ось що говорять архівні документи тих часів: «Шполянська семирічна школа знаходиться в окремих будинках. На 1 жовтня 1923р. в школі навчалось 586 учнів, в т.ч. 420 хлопців, а на 1 червня 1924 р. – 542 учні, в т.ч. 387 хлопців. В 1-ий клас ходило 237 учнів, в 2-ий – 125, в 3-ій – 53, в 4-ий – 46, в 5-ий – 28, в 6-ий – 36, в 7-ий клас – лише 17 учнів. Їх вчили 10 вчителів, з яких шестеро були чоловіками і четверо – жінками. Завідуючим семирічною школою в 1923/1924 навчальному році працював Коцюрба».

Навчання всіх дітей в школі в першій половині 20-х років було необов’язковим, тому спочатку більшість дітей взагалі не відвідували школу. Не вистачало і нових підручників, а також шкільного приладдя. Учні писали на шматках газет і паперу ручками з перами, які вмокали в чорнило, котре носили в чорнильницях. Портфелів не було. Їх заміняли торбинки, зшиті з клаптиків тканини і ганчірок. В торбинки учні клали і окрайці хліба, тому що їдальні в школі не було. Шкільної форми також не було. Особливо великою проблемою було дитяче взуття, зокрема осіннє і зимове, якого не вистачало. Восени і ранньою весною вулиці Шполи перетворювались в грязюку, тому діти з багатодітних родин ходили в школу по черзі, взуваючи одні й ті самі чоботи, купити які могла не кожна сім’я. А коли ставало сухо, багато дітей ходили навчатися босі. Водопроводу в школі не було, тому діти пили воду з спеціальних баків, які наповнювались водою з криниці.

Сам навчальний процес зазнав великих змін: відмінялись екзамени, оцінювання знань учнів в балах та скасовувалось нагородження випускників шкіл золотими і срібними медалями. Посада класного керівника не передбачалась. Щоденників школярі не вели. Учнів переводили з класу в клас за відгуками шкільних рад, до складу яких вводились учні старших класів.

Припинялось вивчення Закону Божого. Щоб бути прийнятим на роботу вчителем у школу, спершу особа заповнювала спеціальну анкету, яку згодом уважно вивчав районний відділ освіти.

Ось зразок такої анкети 1923 року:

«Сведения про учителя:

  1. Имя, отчество, фамилия.
  2. Должность.
  3. Возраст.
  4. Образование.
  5. Политические убеждения.
  6. Профессия.
  7. Национальность.
  8. Социальное положение.
  9. Откуда происходит.

10. Должность в старой армии.

11. Должность в Красной армии.

12. Сколько имеет членов семьи.

13. Имущество.

14. Где был и что делал до 1917 года.

15. Где был и что делал после 1917 года по настоящее время (подробно)»

Таке анкетування мало не меті не допустити в школи людей, нелояльних до радянської влади. Колишні вчителі вважались консерваторами, які негативно сприймають революційні нововведення в школі. А зміни в навчальному процесі дійсно були кардинальними. Відмінялась класно-урочна система занять як така, що виховує муштрованість і не сприяє вільному розвитку особистості. Також відмінялись домашні завдання для учнів. Натомість впроваджувався бригадно-лабораторний метод в навчанні, при якому замість ліквідованих класів пропонувалось створювати бригади або лабораторії, де учні самостійно отримували індивідуальне завдання від учителя, працювали над його виконанням, після чого зразу здавали залік учителеві по системі «зараховано – не зараховано».

Цей лабораторно-бригадний метод запозичувався з досвіду американської вчительки Еллен Паркгерст. Вона будувала свою роботу з учнями на основі спеціальних планів, які називали Дальтон-планами (від назви міста Дальтона в США, де вони використовувались на початку 20 ст.). Такий метод особливо пропагувався для 5-7 класів. Також поширювалися комплексний метод та метод проектів, які передбачали вивчення основ наук за комплексними, інтегрованими темами. Теми мали такі назви: «Пшоняна каша», «Як садити «овочі»», «Болотна рослинність», «Солодкий цукор», «Дерев’яні меблі» та інші. При вивченні цих тем учні ходили на екскурсію на Шполянський цукрозавод і меблеву фабрику, в болотисту долину річки Шполки, в Дар’ївський ліс, збирали гербарії. Вони повинні були практично знайомитись з природними явищами і виробничими процесами. Вважалось, що це посилить зв’язки теоретичного навчання з майбутньою практичною виробничою діяльністю учнів.

Перед навчальними закладами ставилось тоді ще й таке завдання як перетворення на «самообслуговуючу школу-комуну з вільним вихованням», тому учні значну кількість часу приділяли прибиранню класів, території навколо школи, садили дерева і доглядали вже існуючі садки, зокрема збирали гусінь та інших шкідників на деревах. Створювали клумби з квітами.

Учні Шполянської школи №1 впорядковували територію за школою в напрямі до річки Шполки. Тут до революції знаходились стайні поміщиці Пелагеї Урусової. Але в ході революційних подій селяни зруйнували це приміщення, розібравши будівельний матеріал для своїх потреб. Проте розбиті камені і побита цегла валялись скрізь, тому діти прибирали цю територію, а згодом стали висаджувати тут дерева. Так виник парк з акуратними алеями.

Майстерень при школі не було, тому учні були не обізнані з новою технікою, зокрема з автомобілем і трактором, які в середині 20-х років зрідка появлялись на вулицях Шполи.

В 20-і роки також відбувалася українізація освіти, що позитивно сприймалось населенням, адже в дореволюційних початкових школах всі предмети викладались російською мовою. В 5-7-х класах в ті роки викладались (причому виключно українською мовою) такі предмети,: арифметика, алгебра, геометрія, українська мова, природознавство, фізика, географія, політична грамота, історія культури, співи. Також викладались російська і німецька мови. На уроках фізкультури переважала т.з. «Сокальська гімнастика», запозичена з досвіду роботи шкіл міста Соколя в Галичині. Спортивні ігри (волейбол, баскетбол, футбол) були учням невідомі. Оскільки спортзалу в школі не було, всі уроки фізкультури проводились на подвір’ї. Взимку діти каталися на саморобних лижах або грали в сніжки.

З метою посилення комуністичного виховання учнів у школах впроваджувались нові свята: Жовтневої революції, Паризької Комуни, Ленських подій, Шевченківські свята. Також пропонувалось створювати дитячі і юнацькі комуністичні організації - «Юні спартаки». Але в середині 20-х років такі організації в Шполянській семирічній школі були відсутні.

В позаурочний час учні школи займалися в різних гуртках: літературному, драматичному, історичному, природничому, географічному, співочому, палітурному, музичному.

Вчителі школи брали активну участь у громадському житті Шполи, зокрема в організації театральних вистав. Частина вчителів брала активну участь у боротьбі за утвердження Української автокефальної церкви. Зокрема, молодий вчитель Петро Туровський був учасником хору цієї церкви. Вона в 1922-1923 роках вела суперечку з прихильниками Російської православної церкви за порядок богослужінь в приміщенні Троїцької церкви, яка спочатку була під юрисдикцією Московського патріархату, а згодом перейшла у віддання УАПЦ. Для вирішення спорів з цього питання в 1922 році в Шполу навіть приїжджав єпископ УАПЦ Юхим Калішевський, який особисто проводив богослужіння українською мовою, під час якого церковний хор (в якому брало участь і чимало вчителів), крім релігійних пісень, виконав також пісню «Молитва за Україну». Хором керував шполянин Федір Дувин.

Взагалі, в першій половині 20-х років радянська влада не дуже втручалась в церковні справи, оскільки юридично церква була відокремлена від держави. Учнів шкіл не примушували вступати до нових комуністичних дитячих організацій, тому багато дітей разом з батьками брали участь у відзначенні релігійних свят. Навіть шкільні весняні канікули припадали на другу половину квітня – період, коли найчастіше відзначається найбільше православне свято – Великдень ( Паска).

Проте становище стало різко змінюватись в 1929 році, коли почалась масова колективізація селянських господарств і посилився наступ держави на релігію. Невдовзі більшість церков закрили, а згодом і зовсім знищили частину з них.

Початок 30-х років приніс великі зміни і в освіті. З 1932 року вводяться нові програми і відновлюється система навчання. Головною формою навчання знову стає урок з фіксованим часом тривалості. Лабораторно-бригадний метод, Дальтон-плани і комплексні системи навчання скасовувались. Натомість утверджувалась пояснювально-ілюстративна система навчання, головне місце в якій зайняв усний, словесний метод викладу знань з використанням наочності.

А згідно постанови ЦК ВКП(б) в 1934 р. вводиться нова структура шкільних закладів: початкова школа (1-4 класи), неповна середня школа (1-7 класи) і середня школа (1-10 класи). Першою в Шполянському районі середньою школою стала саме школа №1 в Шполі. Вона розташовувалась тоді аж в чотирьох приміщеннях. В 1936р. відбувся перший випуск десятикласників .

В 1935р. в школах відновлюється п’ятибальна система оцінювання знань учнів, яка існувала тоді не в цифровій, а словесній формі: відмінно, добре, посередньо, погано і дуже погано. Запроваджувались нові правила поведінки для учнів та учнівська форма. Вводились посади класних керівників. Все це свідчило про посилення партійно-державного контролю над діяльністю школи.

В зв’язку із завершенням на початку 30-х років переходу до загальної обов’язкової початкової (4-річної) освіти і початком переходу до загальної 7-річної освіти в містах, Шполянський районний відділ освіти здійснював суворий контроль над станом успішності учнів. Тому дирекція школи вимагала від вчителів об’єктивного оцінювання знань учнів. Якщо учень не засвоював програмового матеріалу, його залишали на другий рік навчання. Якщо він не засвоював матеріал і на другому році навчання, його залишали на третій рік. Якщо і в цьому випадку не було зрушень – виключали зі школи.

Найкращі знання (за даними перевірок районного відділу освіти) мала в Шполянському районі школа №1. В школі проводилась також серйозна позакласна робота, діяло багато гуртків, зокрема драматичний, в якому брали участь як вчителі, так і учні. В школі часто проводились спортивні змагання з легкої атлетики і волейболу, а взимку – з лижного спорту. В теплі дні щоранку директор із вчителями проводили фізичну зарядку з учнями школи. Весною 1937 року школа придбала інструменти для цілого духового оркестру, під музику якого стали тепер проводити фіззарядку.

В школі діяли учнівські агітбригади, які часто виступали не тільки перед громадськістю Шполи, а й перед працівниками колгоспів, яких тоді в Шполі було аж чотири: «Червоний хлібороб», «Червона нива», імені Сталіна та імені Молотова.

Варто відмітити й той факт, що вчителі школи №1 вирізнялися своїм охайним зовнішнім виглядом. Зокрема, директор школи Петро Туровський носив синій френч, синє галіфе і хромові чоботи, які завжди були начищені до блиску.

Саме через енергійність директора у становленні навчального закладу як середньої десятирічної школи (яка була найкращою в районі по багатьох показниках роботи), Шполянську школу №1 місцеве населення називало не інакше як «школа Туровського».

Учителі школи під тиском Комуністичної партії змушені були виховувати в учнів риси комуністичної ідеології. Для посилення цієї роботи в школі було введено посаду піонервожатого. В школі щотижня проводились лінійки, на яких учні обговорювали не лише повсякденні шкільні питання, а й політичні події. Так, в грудні 1936р. в школі проводились лінійки, присвячені прийняттю нової Конституції СРСР, а в січні 1937р. – з нагоди прийняття нової Конституції Української РСР.

Проте 1937-ий рік приніс і масові сталінські репресії. Влітку цього року органи НКВС заарештували директора школи Петра Туровського і бухгалтера цієї ж школи Дмитра Лисенка. По Шполі ходили різні чутки про причини їх арешту. Одні пов’язували це з активною участю Туровського в процесі українізації в 20-і роки та його участю в мітингах в Шполі в 1922-1923 роках на підтримку діяльності Української автокефальної церкви. Інші пов’язували арешт з особою Дмитра Лисенка, який був одружений на Ярині Шорубалко, брат якої Іван в 1919р. був петлюрівським комендантом в Шполі, воював з більшовиками, а згодом звинувачувався в причетності до антирадянських підпільних організацій. Дехто говорив, що причина в соціальному походженні Туровського (ходили чутки, що він був сином попа). Невдовзі арештованих було розстріляно. Новим директором школи №1 було призначено Бджолу Івана Івановича.

Новий, 1938 рік приніс дальше посилення комуністичного контролю над системою освіти. Після виходу в світ восени 1938р. «Короткого курсу історії ВКП(б)» під редакцією Й.Сталіна в школі стали регулярно проводитись спеціальні заняття для вчителів, де вони мусили до пізнього вечора вивчати і конспектувати уривки з цієї праці. Ці заняття відвідували новопризначений секретар Шполянського райкому КП(б)У Т. Скоморохов та голова районного виконавчого комітету М. Ткаченко.

Влітку 1938р. учителів школи зобов’язали бути «добровільними» агітаторами під час підготовки до проведення виборів до нового українського парламенту – Верховної Ради УРСР. Вони мусили ходити від хати до хати і переконувати людей іти на вибори і проголосувати за тих кандидатів в депутати, яких пропонувала Комуністична партія.

В жовтні 1928р. Шполі було надано статус міста, що ще більше піднесло авторитет школи №1 як міської середньої школи. Всього тоді в місті діяло шість шкіл.

У зв’язку з загостренням міжнародної обстановки в 1939 році в школах було введено предмет «військова справа», більше уваги стало приділятись і фізичній підготовці, зокрема складанню норм фізкультурно-спортивного комплексу «ГТО» (готов к труду и обороне). Деякі учні школи здійснювали стрибки з парашутом зі спеціальної вежі, встановленої на території біля зруйнованої церкви по вулиці Пролетарській (нині тут знаходиться стадіон «Колос»). Таким чином підлітки готувались до майбутньої служби у військовій авіації.

Передвоєнна міська школа №1 розташовувалась аж в чотирьох приміщеннях: початкові класи навчались в основному приміщенні (де в минулому знаходилась поміщицька економія), середні класи – в двох невеличких будиночках по вулиці Леніна, а старші класи – в двоповерховому будинку біля міського парку (нині тут знаходиться районний відділ освіти). Це був на ті часи один з найкращих будинків в Шполі, споруджений ще в 1923р., як тільки-но Шпола стала райцентром. Він був зведений з цегли і мав кілька великих просторих кімнат.

Далі на захід від цього будинку розташовувалось приміщення сільськогосподарського товариства (нині на його місці знаходиться районна школа мистецтв).

В школі тоді працювали такі педагоги: завуч школи Погорілий Іван Іванович, вчителька української мови Клименко Наталія Василівна, вчитель математики Струмінський Сергій Федорович, вчитель хімії Гончарук Юрій, вчителька географії Рибаківська Олександра Варламівна, вчитель фізкультури Гайдаєнко Леонід Оксентійович, вчитель історії Зозуля І.А., вчитель … Рудь Оксентій Оксентійович (всі дані про вчителів, на жаль, встановити не вдалось).

В школі в 1940-1941 н.р. існували по дві паралелі всіх класів, всього навчалось близько 500 учнів.

Незважаючи на запровадження в жовтні 1940 року плати за навчання в 8-10-х класах, кількість учнів у школі не зменшилась, хоча десятирічна освіта тоді і не була обов’язковою. Це свідчило про розуміння батьками важливості здобуття освіти для майбутнього своїх дітей .